14 серпня, у всесвітній день памʼяті «жінок для втіхи», Фонд порятунку жінок (Taipei Women’s Rescue Foundation) провів пресконференцію «Вісімдесят років після Другої світової війни: історія тайванських жінок для втіхи/військового сексуального рабства не має бути забута». Подія відбулася в музеї миру та прав жінок «Дім бабусь» (Ama Museum) у Тайбеї.
До участі долучилися представники правозахисних організацій та державних інституцій, зокрема Тайванської національної федерації жіночих організацій, Тайванського альянсу протидії насильству, феміністичної організації «Awakening Foundation», тайванського представництва «Amnesty International», Національного музею прав людини, відділу гендерної рівності Демократичної прогресивної партії (DPP) та благодійної асоціації «ECPAT Taiwan».
Організатори закликали внести тему «жінки для втіхи та військове сексуальне рабство» до обов’язкової загальноосвітньої шкільної програми, забезпечити сталі ресурси для музею «Дім бабусь» або створити музей жіночих та гендерних прав національного рівня, а також діяти відповідно до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW).
Після Другої світової війни «жінки для втіхи», що вижили, часто були відсутні у перемовинах про репарації та судових процесах, тому урядові структури мають системно враховувати гендерний вимір у запобіганні війні, реагуванні та післявоєнному відновленні. Правозахисники також сподіваються, що уряд Японії надасть компенсації постраждалим тайванським жінкам та їхнім сім’ям.
Термін «жінки для втіхи» означає систему примусового військового сексуального рабства, організовану японськими збройними силами під час Другої світової війни, жертвами якої стали десятки тисяч жінок і дівчат переважно з Кореї, Китаю, Тайваню, Філіппін та інших країн Азії.
У музеї «Дім бабусь», створеному у 2016 році, зібрано 5 042 одиниці аудіовізуальних і письмових матеріалів і 730 артефактів, які документують історії 59 тайванських жінок, що вижили.
Від 1992 року Фонд порятунку жінок розслідує справи тайванських «жінок для втіхи» й веде правозахисну кампанію. Завдяки цим зусиллям та підтримці, самі «бабусі» стали публічними голосами та прикладом активізму жертв у історії гендерного насильства.