Ідентичність між Китаєм і Китайською Республікою — «у» Тайвані, але не «на» Тайвані.

Із узбережжя Кінменя Китай видно неозброєним оком. Колись одна з ключових точок протистояння в холодній війні, сьогодні Кінмень — звичайний повіт у складі республіки, відомої в сучасному світі як «Тайвань». Тут сусідів не обирають. Тут живуть поряд із Китаєм, але за законами Тайваню.

Фото: пляжі Кінменя з протидесантними укріпленнями; удалині — китайський Сямень. (Олександр Шин)

На іншому боці Тайванської протоки, усього за пару кілометрів від китайського узбережжя, розташований Кінмень — острів під управлінням Тайваню. З його західного берега добре видно висотки міста Сямень провінції Фуцзян.

У 1958 році острів зазнав масованих артилерійських обстрілів під час Другої кризи в Тайванській протоці. Після цього десятиліттями значна частина узбережжя залишалася закритою в умовах воєнного стану, а береги — повністю заміновані. Повне розмінування офіційно завершили лише у 2013 році.

Фото: гучномовці, якими в часи Холодної війни транслювали антикомуністичну пропаганду в бік материкового Китаю. (Олександр Шин)

Сьогодні Кінмень живе спокійно. Туристи приїздять сюди подивитися на військові об’єкти, купити місцеву горілку ґаолян або ножі, викувані з артилерійських гільз. Для багатьох у Тайвані (і тим більше за його межами) саме цими речами острів і знаний. Однак повсякденне життя тут не зводиться до воєнної спадщини чи сувенірної символіки.

Хоча зареєстрованих жителів тут понад 140 тисяч, постійне населення становить лише близько 60 тисяч людей. Багато хто виїхав на Тайвань, острів за 187 кілометрів від їхнього.

Їхня столиця — у Тайбеї. Їхні паспорти оздоблені золотавими літерами «TAIWAN». Утім ідентичність тут непроста і багатошарова. Якщо мешканці великого острова самі досі не розклали по поличках, ким вони є — тайванцями чи китайцями-громадянами «іншого, правильного і демократичного Китаю», то для мешканців Кінменя це питання є ще складнішим.

Останні десятиліття кінменці були саме громадянами «хорошого Китаю» — Китайської Республіки. Утім тепер для всього світу, а також для великої частини населення республіки, країна і головний острів мають одну єдину правильну назву «Тайвань».

Попри масову еміграцію, деякі молоді підприємці намагаються працювати на невеликому місцевому ринку. Хтось поїхав навчатися на Тайвань і згодом повернувся. Інші залишилися і будують бізнес там, де конкуренція невисока, але й можливостей небагато. Вони живуть у межах тайванської політичної та економічної системи, водночас перебуваючи буквально за кілька кілометрів від Китаю.

Щоб зрозуміти Кінмень, недостатньо вивчати його військову історію чи туристичні памʼятки. Потрібно слухати, як самі мешканці говорять про свою ідентичність, плани та майбутнє на острові, де політична та фізична географія не узгоджуються.

Кінмень — це не лише ґаолян, ножі й військові музеї

Для багатьох відвідувачів Кінмень асоціюється з трьома речами: 58-градусною горілкою ґаолян, ножами з артилерійських гільз і всюдисущими військовими об’єктами. Це не вигадки — усе це справді існує, добре продається і легко пояснюється. Але цим уявлення про острів не вичерпується.

Кінменець Юань Цзенцзя не вважає ґаолян за кліше. На його думку, це частина місцевої ідентичності. «Ґаолян сам по собі — це культура», — каже Юань. Вивозити цей імідж за межі острова не означає зводити Кінмень до бренду, а радше дає людям можливість краще його зрозуміти.

Фото зверху ліворуч: сталеві резервуари льоху ґаоляну Цзін’у (Jingwu Cellar); зверху праворуч: зерно для перегонки — пшениця та ґаолян, також відомий як сорго. (Олександр Шин)

Фото знизу: головний продукт кавʼярні KM Jiuzi Coffee — кава з присмаком ґаоляна; на пакуванні зображений танк. (Олександр Шин)

Юань є власником невеличкої кав’ярні KM Jiuzi Coffee, чия кава має присмак славнозвісного алкогольного напою, а на пакуванні зерен зображені танки та інші елементи «іміджу» острова.

Утім місцевий мешканець і відвідувач кавʼярні Сюй Їян формулює думку дещо інакше. Він наголошує, що відомими стають передусім речі з комерційною цінністю. «Наша культура не обмежується цими речами», — говорить Сюй про ґаолян, ножі та танки. Те, що добре продається, не обов’язково відображає всю повноту місцевого життя.

Навіть військове минуле острова складніше, ніж може здатися. Упродовж десятиліть узбережжя залишалося закритим через воєнний стан, що фактично зупинило масштабну забудову. Багато природних резервацій уздовж узбережжя острова з’явились не завдяки продуманій екологічній політиці, а через ізоляцію.

Війна справді вплинула на Кінмень — але не лише так, як це подають у туристичних маршрутах.

Фото: покинутий американський танк M18 «Hellcat» на одному з пляжів Кінменя. (Олександр Шин)

Ідентичності у прифронтовій зоні — утім без війни

Кінмень перебуває під управлінням уряду в Тайбеї, але географічно він ближчий до Китаю, ніж до самого острова Тайвань. Ця близькість і сьогодні впливає на те, як мешканці говорять про свою ідентичність.

Юань Цзенцзя каже, що вдома вважає себе громадянином Китайської Республіки. Проте за кордоном представляється просто тайванцем. Водночас він чітко підкреслює: китайцем себе не називає.

Він також говорить про різницю між поколіннями. Старші мешканці Кінменя частіше називають себе китайцями. Це пов’язано з родинною історією «вихідців із материка» та ідеологічною освітою в Китайській Республіці до демократизації. А серед молодших поколінь самоідентифікація більше пов’язана з сучасним політичним і медійним простором демократичного Тайваню.

Юань також визнає: особистий життєвий досвід має значення. Навчання на Тайвані вплинуло на його розуміння власної ідентичності.

Водночас не всі сприймають свою приналежність у суто національних категоріях. Сюй Їян більше говорить про місцеву тяглість — міннанське мовне коріння, історію міграцій, роль острова в холодній війні. Для частини жителів зв’язок із самим Кінменем важливіший за політичні ярлики.

Кінмень більше не є полем бою, але залишається прикордонною територією в уявленні багатьох. Його мешканці живуть у межах тайванської системи управління, освіти та права. Водночас посірілі від туману види китайських хмарочосів у кількох кілометрах від їхніх домівок є буквально тлом їхнього буденного життя.

Історичні велички Кінменя. (Олександр Шин)

Острів рідний, але «тут грошей не заробиш»

Постійне населення Кінменя становить близько 60 тисяч осіб. Ринок невеликий — так само, як і можливості. «Тут грошей не заробиш», — говорить Юань Цзенцзя, пояснюючи, чому багато молодих людей виїжджають на Тайвань або далі за кордон. Частини звичної нам економіки тут просто не існує.

Втім, невеликий масштаб може працювати і на користь. Сюй Їян зауважує, що конкуренція тут значно слабша, ніж у Тайбеї. Якщо бізнес здатен витримати умови великого міста, то на Кінмені він може стати домінуючим. Він наводить приклад знайомого, який відкрив піцерію й зайняв нішу з мінімальною конкуренцією. У невеликій спільноті результат помітний швидше.

Соціальна щільність тут не менш важлива, ніж економіка. Сюй говорить про дві речі, які утримують людей: наявні, хоча й обмежені можливості, та «женьцінвей» (від кит. 人情味) — людське тепло. У невеликому суспільстві зв’язки формуються швидко і стають міцними. Для когось це може здаватися тісним середовищем. Для інших саме це робить життя осмисленим.

Майбутнє Кінменя визначатиметься не лише його близькістю до материка, політичним ландшафтом в Тайбеї чи спадщиною холодної війни. Воно залежатиме від того, чи захочуть люди залишатися і будувати своє життя тут, на маленькому острівці між Китаєм і Китайською Республікою — у Тайвані, але не на Тайвані.